Історія людства рясніє війнами. Чи був хоч один
день, коли ніде на планеті не точилася війна?

 Війни міждержавні і громадянські, локальні і світові, справедливі і загарбницькі... 

Різні часи, різні масштаби, різна зброя (від кам'яної сокири до міжконтинентальної ракети) -та
лишалася сутність. 

Адже так чи інакше, війна -це
лихо, незалежно від
того, визвольна вона
чи загарбницька, бо страждають прості
люди, плачуть матері і вдови, зростають
сиротами діти.

 

   Убитим і
живим не було і
нема за що виправдовуватися. Їх нема
в чому звинувачувати. Але
їх варто пам’ятати! 

Потрібно пам’ятати цю війну, цю трагедію...

 

Грицюк Феодосій Євтухович

 

На
фронт призвали  1943 році. Воював у
Чехословаччині. На фронті був кулеметником. До перемоги не добув 5 днів, тому
що був поранений у ногу. 

Якби не товариш, то загинув би. На коні бойовий друг
вивіз Феодосія Євтуховича з поля бою. Лікувався в Польщі, а
потім у Мукачеві. 

Додому повернувся осінню 1945 року. На війні став інвалідом.
Мав бойові нагороди.  У 1948 році був
заарештований по звинуваченню у зв’язках із бандерівцями. 

Засудили на 10 років,
відсидів 6. У 1954 році був реабілітований у правах.

 

Бандура Михайло Трохимович

 

Відбував
службу у польській армії. Перед війною одружився. На фронт був призваний у 1944
році. Дійшов до Варшави, де був поранений у плече. 

Довгий час перебував  госпіталі в Перлі. У 1946 році повернувся
додому. Зайнявся господарством.

 Але у 1950 році був безпідставно звинувачений у
зв’язках з «бандерівцями». 

Потрапив
у в’язницю, де перебував з 1950 по 1956 рік. Так зване «покарання» відбував у
Караганді (Казахстан). 

Після повернення додому був реабілітований. До виходу на
пенсію працював лісорубом у Дубровицькому лісгоспі.

 Після виходу на пенсію
продовжував працювати сторожем у колгоспі. Мав бойові нагороди: медаль «За
відвагу»; медаль «За визволення Варшави».

 

 

 

 

Розповідь учня 9 класу Лежавського
Юрія.

 

 

 

Відомий
поет Максим Рильський говорив: "Хто не знає свого минулого, той не вартий
свого майбутнього". Я хочу сказати по іншому. 

Щоб вивчити історію країни
треба, насамперед, вивчити історію рідного краю, свого роду, своєї родини. 

Тим
більше, що майже кожна сім'я у нашому селі має цікавий родовід. Особливо варті
уваги події, що розгорталися у роки Великої Вітчизняної війни.

Чорні крила лихоліття зачепили і нашу родину.
Я хочу повідати вам історію життя моїх прадідів Бандури Михайла Трохимовича та Грицюка
Феодосія Євтуховича.

Вони створили свої сім'ї ще до війни, за часів
панської Польщі. Після 1939 року, як розповідає моя прабабуся Оксана Панасівна,
життя почало налагоджуватися. 

Люди працювали на своїх землях. Але розпочалася
війна. Хоч мої прадіди були дорослі, їх не встигли призвати на фронт, 

бо наше
село уже на кінець червня було окуповане фашистами. Розпочалися важкі часи. Як
і весь район, наше село було звільнене від фашистів на початку 1944 року. 

Ось
тоді моїх дідусів призвали на фронт. Дідусь Феодосій Євтухович
дійшов до Чехословаччини. На фронті був кулеметником. 

До перемоги залишалося
п'ять днів, коли його поранили в ногу. І якби не бойовий товариш, то дідусь сам
не вибрався б з поля бою. 

Спочатку лікування проходив у Польщі, а потім був
переведений до Мукачево.
Додому повернувся осінню 1945 року з багатьма бойовими нагородами.

В
сім'ї думали, що всі незгоди і переживання уже позаду. Але у нашому селі була
дуже складна ситуація:  в лісі залишалося
багато озброєних людей,

яких у селі називали бульбашами. Між
ними і радянськими солдатами часто виникали сутички, від яких найбільше
страждало мирне населення. 

І от мого дідуся було звинувачено у зв'язках з бульбашами.

Бойовий солдат з важкою раною ноги і багатьма
бойовими нагородами був засуджений до 10 років в'язниці. 

Дідусь відсидів 6
років і у 1954 році повернувся додому. Йому повернули усі нагороди і звання
ветерана війни. 

Хоч образа і ятрила душу, але дідусь з першого дня розпочав
працювати лісорубом у Дубровицькому
лісовому господарстві.

Подібно склалася доля і другого дідуся -
Михайла -Трохимовича. Він дійшов до Варшави і був поранений у плече. 

Лікувався
у госпіталі у Пермі(Росія). Повернувся додому і зайнявся господарськими
справами. 

Але згодом також був звинувачений у зв'язках з "лісовими
хлопцями" і засуджений. 

У в'язниці перебував з 1950 по 1956 рік у
Караганді(Казахстан). Після повернення був реабілітований. 

Як і Феодосій Євтухович,
Михайло Трохимович весь час працював у лісовому господарстві. 

Солдати війни не
тримали образи на свою Батьківщину, а з честю трудилися до останніх днів свого
життя.

Давно уже нема в живих моїх дідусів, але пам'ять про них завжди у наших
серцях.

 

Доматюк Віктор Павлович

 

 

У сімї зберігається тільки єдина фотографія воїна. На території Польщі Віктор Павлович
був поранений в голову. 

За визволення Варшави був нагородженний медаллю (17 січня 1945 року).
Другий раз був поранений під Берліном, 

після чого його звільнили у запас.

 

Грицюк Опанас Сафронович