На вікні свіча догасала…

Голодомор… Його жертви… Знищення українських синів і дочок – ця тема найболючіша з усіх, яких торкаєшся, вдивляючись у ті страшні роки.

27 листопада згадували одну з найстрахітливіших і найсумніших подій не тільки в нашій, а й у світовій історії – Голодомор 1932-33 років.

У Лісівському НВК під керівництвом вчителя історії та педагога-організатора проходив вечір-реквієм: «На вікні свіча догасала…»;

Озвучені факти, історичні свідчення нікого не залишили байдужими.

Підводячи підсумки ведучі, наголосили, що дорога в майбутнє пролягає через минуле. Необхідно осмислювати власне минуле, зрозуміти його і не повторювати помилок.

Діяла виставка «Пам'яті жертв голодомору», яку підготувала бібліотекар НВК.

Вечір-реквієм закінчився дуже зворушливими словами, які проголосила для всіх учениця 7 класу Колошинська Софія:

«Коли ніхто не бачитиме, я цілуватиму шорстку хлібну скоринку. І молитимуся за тих, у кого її не було на столі у голодному тридцять другому і тридцять третьому. За те, щоб простили матері, яка з’їла свою дитину. За розстріляного діда, що вкрав кілька колосків пшениці. За трирічного хлопчика, який тамував голод тілом ще живого батька… від імені мільйонів українців, яких ми називаємо «жертви голодомору» і яких я ніколи не знала, я цілуватиму хліб. За те, що його маю.

Боже великий, всевладний,

Яви нам свою могуть,

Дай розпізнати правду,-

Праведників не забудь.

Дивляться в твої очі,

Мільйони скатованих душ.

Пригорни їх посели на спочинок,

Та їхнього сну не наруш!

Заступи нас і нашу державу

Од кривавих лютих незгод.

Всі ми сущі, усопші, прийдешні –

Твій пшеничний безсмертний народ».

Голодомор став найбільшою катастрофою в історії українського народу та людства загалом. Ми не в змозі повернути втрачені життя – та пам’ятати про трагедію повинні!